Шановні батьки!

Адміністрація Кам′янецької ЗШ І-ІІІ ступенів доводить до вашого відома, що, за статистикою, в нашій країні щодня нещасні випадки призводять до загибелі 4 дітей, щотижня – цілого класу школярів і щороку – майже двох тисяч юних громадян!

Біда трапляється тоді, коли дітей залишають напризволяще, там, де на кожному кроці на них чатує небезпека.

Легковажне поводження дітей з вогнем, водою, газом, вибухонебезпечними предметами та електроприладами,незнання елементарних правил безпечної поведінки, недотримання правил дорожнього руху - першопричини сумних та трагічних наслідків.

Шановні батьки!

Не залишайте дітей без нагляду!

Дбайте про безпеку своїх дітей, дотримуючись правил безпечної поведінки в побуті. Це варто зусиль!

Виховуйте у дітей навички безпечної поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність у поводженні з вогнем, газом, водою, побутовою хімією, ліками, у дотриманні правил дорожнього руху. Знайдіть декілька хвилин на відверту розмову з дітьми про це. Пам’ятайте, що вимірюватимуться ці хвилини ціною життя. А щоб неждана мить не стала початком великої біди – потрібно давати дітям чіткі рекомендації, як діяти в тій чи іншій ситуації.

Пам’ятайте, що життя наших дітей залежить тільки від нас самих!

Витяг з нормативно-правових актів України щодо відповідальності батьків за невиконання обов’язків по вихованню дитини

Закон України «Про охорону дитинства»

Стаття 12. Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей — тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України (2001-05, 2002-05), якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальний кодекс України

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Сімейний кодекс України

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Закон України «Про освіту»

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв.

БАТЬКАМ ПРО ПРАВА ДИТИНИ

Права кожної людини закінчуються там, де починаються права іншої, і кожна людина повинна поважати права іншої людини.

Усі люди на Землі мають рівні права та свободи. Ці права закріплені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генеральною асамб­леєю ООН у 1948 році. Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права.

Права дитини закріплені в Конвенції про права дитини, проголошеній Генеральною Асамблеєю ООН 20 лютого 1989 р.

Кожна дитина має право:

· на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;

· на захист здоров'я та медично-санітарне обслуговування;

· на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків або тих, хто забезпечує за ними догляд;

· на захист від жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів дій чи покарання;

· на захист від будь-якого покарання;

· на захист від сексуальних домагань;

· на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення;

· на вільне висловлювання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;

· на свободу думки, совісті, віросповідання;

· на особисте життя, на недоторканність житла, таємницю кореспонденції.

· Коли права дитини порушуються?

· Коли не гарантована її безпека для життя та здоров'я.

· Коли її потреби ігноруються.

· Коли стосовно дитини простежуються випадки насильства або приниження.

· Коли порушується недоторканність дитини.

· Коли дитину ізолюють.

· Коли дитину залякують.

· Коли вона не має права голосу у прийнятті важливого для сім'ї рішення.

· Коли вона не може вільно висловлювати свої думки й почуття.

· Коли її особисті речі не є недоторканними.

· Коли її використовують у конфліктних ситуаціях із родичами.

• Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

· Діти в суспільстві найбільш уразливі. Діти, права яких порушуються, часто стають соціально і психологічно дезадаптованими.

· Як реагує дитина на порушення її прав?

· їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона блазнює, б'є інших, замикається в собі тощо).

· її турбує особиста безпека й любов до неї.

· Вона часто буває в поганому настрої.

· Може втекти з дому.

· Може вживати наркотики або алкоголь.

· Може заподіяти собі смерть.

· Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

· Пам'ятати, що дитина — це окрема особистість, котра має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.

· Забезпечити її фізичну безпеку. Упевнитися, що вона знає телефони 101, 102, 103,104, імена та телефони близьких родичів і сусідів.

· Навчити її казати «ні», навчити захищатися, вміти поводитися безпечно.

· Негайно припинити фізичну і словесну агресію щодо неї та інших людей.

· Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями й думками.

· Пам'ятати про її вік та про те, що вона має особистісні особливості.

· Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

· Залучати дитину до створення сімейних правил.

Пам'ятайте!

Дитина поважатиме права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

Де можна більше дізнатися про права своїх дітей?

· Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р.

· Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.02.1989 р.

· Настільна книга для молоді «Твої права». Міжнародна ліга прав дітей та молоді. Київ, 1999 р.

· Комітет сприяння захисту прав дитини, м. Київ, тел. (044) 295-26-96.

· Всеукраїнський комітет захисту прав людини, м. Київ, пров. Шевченка, 13/21-В, к. 8, тел. (044) 228-87-83.

· Міжнародний Гуманітарний Центр «Розрада», тел. (044) 234-83-68

Мистецтво спілкування з дитиною

Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти. Якщо дитина живе у ворожості, вона вчиться агресивності. Якщо дитину висміюють, вона стає замкненою. Якщо дитина росте у доріканнях, вона вчиться жити з почуттям вини.

Якщо дитина росте у терпимості, вона вчиться приймати ін­ших.

Якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться вірити у себе.

Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

Якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою.

Якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться вірити в людей.

Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

Якщо дитина живе в розумінні та дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Закони добре організованого сімейного виховання

Пам'ятка для батьків

Закони добре організованого сімейного виховання

1.Пам'ятайте, що навчання — один із найвибагливіших видів праці, а розумові сили і можливості дітей не однакові.

2.Не треба вимагати від дитини неможливого. Важливо визначити, на що вона здатна в даний момент навчальної діяльності, як розвинуті її розумові здібності.

3.Навчання не сприяє розвитку дитини, якщо воно потребує меха­нічної роботи, заучування, а не напруження розумових сил, пізнаваль­ної активності, думки і дії.

4.Найпростіший метод виховання, який не потребує ні часу, ні ро­зуму, — побити дитину і цим озлобити її чи зламати. Виключіть над­мірну опіку, крик, насилля і наказовий тон. Усе це викликає протидію дитини, психічні травми, вбиває бажання і цікавість до навчання.

5.Розвивайте інтелектуальні бажання, ініціативу і самостійність дитини у навчанні й інших справах. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте їм сидіти за домашніми завданнями більше встановленого часу. Це шкодить їх здоров'ю і розумовому розвитку. На вихідні і святкові дні завдання не задаються.

6.Не змушуйте учня писати на чернетці, переписувати виконані за­вдання — це призведе до перевтоми і викличе відразу до навчання.

7.Не хвилюйтесь, якщо ваша дитина одержить за виконану роботу не таку оцінку, яку ви бажали б. По-перше, оцінка має виховне значен­ня, по-друге, це не остання робота і не остання оцінка.

8. Дайте дитині можливість самостійно пізнати радість успіху в на­вчанні, визначити індивідуальну стежинку розумової праці.

9.Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на пер­шому етапі навчання. Але вашими оцінками повинні бути «задоволе­ний» чи «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте певні, що завтра ваша дитина буде дуже старанно працювати, щоб ви були нею задоволені.

10.Здоров'я дитини — крихка кришталева кулька, і тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя і середовище. Організуйте правиль­ний розпорядок життя, харчування, навчання і відпочинок дітей.

11.Організовуючи різні ігри і види навчальної діяльності дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку і особливо розвитку м'язів паль­ців та кистей рук. Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичному інструменті.

12.Обов'язково помічайте і заохочуйте навіть малопомітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього підбадьорю­ючі слова, поцілунки, різні види морального, рідше матеріального за­охочення.

13.Батько і мати — найкращі вихователі, які повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома. Пам'ятайте, що дитина — дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так і в дітях відбивається моральна чистота матері і батька. Май­бутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб Дитинство і Майбутнє ва­ших дітей були прекрасними. Любові і взаєморозуміння, успіхів і щастя вам та вашим дітям!

10 ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ

Сім'я є головним, природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини. Саме сім'я відповідає за створення належних для цього умов.

1. Не вчіть того, із чим ви самі не знайомі. Для правильного виховання дитини необхідно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета — виховати її для життя серед людей.

3. Довіряйте дитині. Пояснюйте, що вона робить краще, а що — гірше. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина навчиться їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина має бути впевненою у своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна людина.

5. Будьте терплячими. Ваше нетерпіння — ознака слабкості, демонстрація невпевненості у собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте — твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю й послідовністю.

7. Подбайте про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.

8. Виключіть зі своєї практики вислів «Роби, якщо я так кажу!». Замініть цю форму вимоги на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це принесе тобі користь». Дитина має звикнути діяти не за наказом, а тому, що це правильно, необхідно комусь.

9. Оцінюючи дитину, говоріть їй не тільки про те, чим ви не задоволені, але й про те, що вас радує. Не порівнюйте її із сусідськими дітьми, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора та якою сьогодні. Це допоможе вам швидше опанувати ази батьківської мудрості.

10.Ніколи не говоріть, що ви настільки зайняті добуванням засобів для існування сім'ї, що вам ніколи виховувати вашу дитину. Це означає: «Мені ніколи її любити».

ЕФЕКТИВНЕ ВИХОВАННЯ БЕЗ ПОКАРАНЬ

Чому покарання не працюють?

Покарання дітей часті у багатьох родинах. Погрози й докори, ляпаси й потиличники, ремінь і заборона виходити з кімнати. А як боляче ранить почуття провини або сорому! Але річ у тім, що покарання неефективне як виховний прийом. Не вірите? Давайте розберемося уважніше.

Покарання викликає у дитини страх. Від страху дитина може перестати погано поводитися. Але це лише поверховий ефект. Якщо уважно поспостерігати за поведінкою дитини, стає зрозуміло, що вона шукає способів, як відплатити кривдникам. Вона може вередувати, псувати речі, робити щось на зло, намагатися відігратися на братах або сестрах. Крім того, застосування покарання викликає в дитини лють, образу, бажання помститися. Ці почуття не сприяють успіху виховання, хіба що ви хочете виховати у неї саме їх. Іншими побічними ефектами покарання можуть бути нерішучість, непевність у собі. Психосоматичні захворювання (зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця) теж часто є наслідком стресу, викликаного покараннями.

Головна причина, чому ми вважаємо покарання дієвим, —найчастіше небажана поведінка припиняється. Це, однак, означає тільките, що ми перестаємо її бачити.

Покарання й погрози вчать дитину не попадатися, роблять її метикуватою, потайною. Небажана ж форма поведінки видозмінюється з часом, стає непомітною для нас. А згодом виявляється у вчинку, причин якого ми не можемо пояснити.

Звідки з'явилося насильство у вихованні?

Застосування насильства у вихованні старе, як світ. І не дивно, адже насильство так само старе, як метод взаємин між людьми, між чоловіком і жінкою. Оскільки насильство було нормою життя, то і способи виховання дітей усіх часів будувалися на насильстві.

Незважаючи на те, що зараз уже XXI сторіччя, і ми живемо у цивілізованому суспільстві, насильство щодо дітей, слабких і беззахисних істот, як і раніше, залишається поширеним типом поведінки.

Дуже часто під виглядом виховання насильство є способом проявити свою силу, адже покарання підтверджує владу.

Грубий п'яний батько, який б'є ременем сина-двієчника, звичайно ж, не виховує його, а тільки демонструє своє становище голови родини, син же мріє вирости, щоб відігратися.

Коли ви збираєтеся застосувати покарання, запитайте себе, що вам насправді потрібно: змінити поведінку дитини чи продемонстру­вати свою силу, правоту?

Якщо перше, то покарання як метод неефективне, і ми про це поговоримо докладніше, якщо друге — ви на правильному шляху!

Друга причина застосування покарання як методу виховання: батьки просто не знають, що є ефективніші методи. їх цього ніхто не вчив. Є вислів: найважливіша професія у світі — батько, але цієї професії ніде не вчать. І це справді так.

Люди, в основному, переймають стереотипи виховання у своїх батьків. Це природно для людини—виховувати свою дитину так (тими ж методами), як виховували її.

Методи батьків можуть не підійти — адже ми живемо у світі, що дуже сильно відрізняється від того, де жили наші дідусі й бабусі, мами й татусі.

Часто батьки такі заклопотані, що не можуть приділяти достатньої уваги дитині: стежити за її поведінкою, вчасно відволікати від небажаних занять, терпляче пояснювати, що можна робити, а що ні і чому. Мимохідь відлупцювати її за вчинене і сказати «не можна» — набагато простіше й швидше. Або ще ситуація: ви довго, спокійно і розумно намагаєтеся показати дитині, що вона зробила «погано», а вона не розуміє. І от ваше терпіння лопнуло, ви вирішуєте вдатися до покарання.

Зупиніться! Дитина не винна, що у вас замало терпіння. Адже поки ви спілкуєтеся з нею «по-доброму», ваші стосунки залишаються хорошими, дитина щиро намагається зрозуміти вас, поважає ваш авторитет і відчуває гордість, що ви спілкуєтеся з нею на рівних.

Якщо вона все ж «незрозуміла» своєї провини, покарання не допоможе.

Адже батьки, які щодня карають своїх дітей навіть за незначні провини, так само безсило розводять руками зі словами «не розуміє».

Чому діти «погано» поводяться?

Взагалі-то завжди, коли дитина «погано» поводиться, для цього є конкретні й дуже вагомі причини. Психологи запропонували класифікацію мотивів «поганої» поведінки дітей. Принципова новизна цієї класифікації полягає в тому, що вона не так відповідає на запитання, чому ця дитина «погано» поводиться, як вказує на те, що потрібно зробити, щоб ця дитина все менше й менше хотіла би повторювати свої дії.

Такий прагматичний підхід до виховання (якщо працює) знайшов численні підтвердження в реальному житті.

Існує лише 4 мотиви, за яких діти «погано» поводяться: при­вернення уваги, вплив, помста й уникнення невдачі.

1. Привернення уваги — «мені потрібна твоя особлива увага».

Напевне, найнеприємніше для будь-якої людини — почуватиспорожнім я місцем. Коли батьки, ровесники, колеги не реагують на вашу присутність: не бачать, не відповідають, не по­мічають — що хочеться зробити нормальній людині? Підвищити голос, розсердитися. Хочеться так чи інакше дати зрозуміти: я — не порожнє місце!

Якщо потреба важлива, вона має бути задоволена. І діти навчилися її задовольняти. Що робить маленька ще людина, коли їй потрібна увага? її вже навчили, як просити їсти й пити, але як правильно просити уваги? Цього багато хто не знає навіть у зрілому віці. Півторарічний малюк методом спроб та помилок швидко знаходить спосіб привернути увагу. Для цього потрібно зробити щось погане. Наприклад, розбити, розлити, вдаритися. І тоді мама відірветься від телефону і зверне бодай якусь увагу — нехай негативну, але увагу! У дитини формується стійкий умовний рефлекс: хочеш уваги — поводься погано. Рефлекс з'явився «ненавмисне», але запрацював, став настільки міцним, що спрацьовує у будь-якому віці, варто лише людині відчути себе вибитою з колії. Чоловік приділяє мало уваги — буде скандал або пересолена вечеря, діти обділяють увагою — можна злягти із серцевим нападом. Роби погано — і тебе помітять! Адже у нашому житті прийнято більше уваги приділяти «поганій», а не хорошій поведінці.

2. Вплив — «ти мені нічого не зробиш».

У сучасному житті діти практично не бачать прикладів рівноправних, партнерських стосунків. Навпаки, існує мода на «сильну» особистість, на «крутих». Діти й підлітки бачать тільки зовнішню, ефектну сторону владолюбної поведінки. Дитина просто не знає, що для того, щоб бути сильним, зовсім не обов'язково бути агресивним, досить бути впевненим у собі. Головна відмінна риса «впливу» від «привертання уваги» — як поведеться дитина після того, коли ви зробите їй зауваження. Якщо вона одразу припинить «погано» поводитися — вона досягла своєї мети. Але якщо її поведінка стане ще гіршою, її мета — вплив.

3. Помста — «шкодити у відповідь на образу».

Помста схожа на владу, але причини «поганої» поведінки — глибші. Якщо владолюбець просто випробовує вас, то месник викорінює внутрішній біль, якого завдали, можливо, ви самі, не помітивши цього, а, може, хтось інший. Відчувши свою нікчемність, страх, образу, людина схильна помститися за все це комусь.

4. Уникнення невдачі — «не буду й намагатися — все одно не вийде».

Ці тихі діти — цілком слухняні, просто вони безініціативні та безпомічні. Часто намагаються занадто підкреслити свої слабкості та переконати дорослих, що вони дурні або незграбні. Такі діти очікують у відповідь жалю та допомоги в елементарних речах.

Отже, перед нами чотири мотиви поганої поведінки. Розповідаючи про них, ми мали на увазі, що будувати свої стосунки з дітьми з різними мотивами поведінки необхідно по-різному. На навмисну поведінку дитини, яка хоче привернути увагу, інколи корисно взагалі не зважати, щоб не закріплювати її. Але подумайте, як знайти час для того, щоб приділити дитині увагу — вона має потребу у цьому. Що ж до поведінки владолюбця, найкраще, що може зробити дорослий — демонструвати свою твердість, позбавлену агресії. При цьому необхідно подумати, як дитині проявити себе позитивно: дати їй право вибору, допомогти відчути себе у чомусь компетентною. Важко правильно відреагувати у випадку, якщо мотив поведінки — помста. Адже в цій ситуації зазвичай і помилки, й образа взаємні. Природна реакція батьків — довести свою правоту й наполягти на своєму — не працює! Звинувачення у відповідь тільки посилюють проблему, а покарання є для дитини виправданням нової агресивності. Треба знайти в собі сили й мудрість зробити перший крок до примирення. А от тій дитини, яка уникає невдачі, потрібна підтримка. Не робіть усе замість неї, а хваліть навіть за незначний прогрес у вміннях, навичках, досягненнях.

ЯК ВИХОВУВАТИ ДИТИНУ МЕТОДОМ ПОЗИТИВНОГО ПІДКРІПЛЕННЯ?

У психіці людини (така в неї властивість) виникають умовні рефлекси. Якийсь нейтральний, на перший погляд, стимул може викликати цілком конкретні асоціації. Так, у більшості з нас аромат апельсинів і ялинки асоціюється з Новим Ро­ком, червоний сигнал світлофора — із сигналом «стій», кухня пов'язана з їжею й бажанням поїсти, а звук бормашини — із зубним болем. Усмішка співрозмовника викликає у нас довіру і симпатію до нього, а стиснуті губи й примружені очі — настороженість. Звук нашого імені на вулиці викликає бажання обернутися. Людина, яка у дитинстві впала з високого дерева, починає боятися висоти. Усі ці стимули діють незалежно від нашого бажання й залишаються з нами на все життя. Ми навіть колекціонуємо стимули. Часто речі, які нас оточують: картини, посуд, фотографії — це стимули, пов'язані з приємними спогадами.

Стимулом може бути абсолютно все: звук, світло, дотик, запах. Дуже сильним стимулом є слово. Важливою є думка про те, що хочемо ми цього чи ні, але щодня у нас утворяться нові умовні рефлекси (або як зараз психологи ще говорять — якорі). Причому всі ми виробляємо одне в одного рефлекси на самих себе й на свої дії.

Дитина заплакала, і батьки дали їй цукерку. Що вони зробили? Виробили унеї рефлекс: заплач — і одержиш цукерку.

Виховання з підкріпленням — це зовсім не система нагород і покарань. Нагороди й покарання приходять, як правило, після того, як дію зроблено, часто набагато пізніше, наприклад, у суді. А підкріплення — «позитивне», наприклад, усмішка чи ласка, або «негативне» (ляпас чи зведені брови) відбувається саме під час поведінки, на яку треба вплинути.

Підкріплення змінює поведінку тільки тоді, коли дається у правильно обраний момент.

Позитивне підкріплення — це подія (стимул), що збігається з якоюсь дією та призводить до збільшення ймовірності повторного здійснення цієї дії, тобто до вироблення умовного рефлексу. Запам'ятайте цей секрет успішного виховання і навчання.

Існують два види підкріплення: позитивне й негативне.

Позитивне підкріплення — це щось, приємне суб'єкту: їжа, ласка або похвала.

Негативне підкріплення — це те, чого суб'єкт хотів би уникнути: ляпас, зведені брови, неприємний звук.

Поведінку, яка сформувалася, завжди можна підсилити позитивним підкріпленням. Припустімо, ви хочете, щоб ваша дитина телефонувала вам (коли її пізно немає вдома). Якщо він або вона не телефонує, нічого не поробиш. Ви не можете підкріпити поведінку, якої нема, і яку ви не помічаєте. З іншого боку, якщо ви завжди радієте, коли близькі вам телефонують, то це значить, що їхня поведінка позитивно підкріплюється, ймовірність частоти їхніх дзвінків, напевне, зросте. Звичайно, якщо ви застосуєте негативне підкріплення: «Чому ти не зателефонував, чому я повинна тобі телефонувати, ти мені ніколи не телефонуєш» тощо, зауваження, які викликають роздратування, — ви створите ситуацію, при якій той, хто має телефонувати, уникає неприємностей тим, що не дзвонить. Фактично ви навчаєте його так робити.

Умовний рефлекс можна виробити на будь-що: на поведінку, на емоцію, на фізіологічну реакцію. І такі рефлекси справді виробляються. Один пацієнт із виразкою шлунка розповідав психологові: «Щоразу, коли мене кривдили у дитинстві, мама давала мені поїсти, і це діяло». У цьому випадку закріпилося виділення шлункового соку як реакція на образу.

Однією з найчастіших помилок вихователя-початківця є запізніле підкріплення. Ми, буває, занадто пізно підкріплюємо одне одного: «Молодець, ти добре вчора прибрав у кімнаті». Але ж це було вчора! Слова (хоч би якими приємними вони були) потрібно говорити вчасно.

Занадто раннє підкріплення теж неефективне. Дуже часто ми підкріплюємо дітей занадто рано, перебуваючи під помилковим враженням, начебто ми їх підбадьорюємо («Молодець, добре, ти вже майже все зробила правильно»). Можливо, при цьому ми підкріплюємо спроби. Але існує різниця між спробою зробити щось і виконанням цього. Голосіння на кшталт «я не можу» інколи відбивають фактичний стан речей, але вони можуть бути й ознаками того, що закріпився рефлекс на спроби (а не на результат). Взагалі, підкріплення поведінки, яка ще не відбулася, подарунками, обіцянками, компліментами ніяк не підкріплює цю поведінку. Якщо щось і підкріплюється, то це поведінка, яка відбувається тепер: наприклад, випрошування підкріплення.

Тільки-но ви виробили умовне підкріплення, ви маєте користуватися ним обережно, не розкидатися безглуздо, інакше його сила зменшиться. Можна і треба оточувати піклуванням і увагою дітей, дружину, батьків, коханих і друзів незалежно від їхньої поведінки, але необхідно приберегти щось особливе як умовне підкріплення. Існує безліч реальних подій, що варті схвалення, підкріплення, якими щедро обмінюються у щасливих родинах.

У використанні процесу формування поведінки існує декілька пасток:

Перша полягає в тому, що легше помітити помилки, ніж покращення, і тому для нас набагато простіше обурюватися, коли результату не досягнуто, ніж давати підкріплення, коли цей результат є. Ми справді дуже неспостережливі щодо власних дітей. Часто не закріплюємо позитивної поведінки дітей просто тому, що не маємо часу або бажання помітити її. Донечка прийшла до мами на кухню й запропонувала допомогти помити посуд. Посуду дуже багато, гості чекають... Зрозуміло, що з допомогою дочки мама буде мити цю гору посуду удвічі довше. Та й парадний сервіз шкода — раптом розіб'є? І мама говорить: «Давай іншим разом». Але іншого разу, швидше за все, вже не буде.

Діти — невтомні експериментатори, вони поводяться по-різному і видають тисячі різних способів поведінки. Але закріплюються і стають звичними не всі. За кілька років та ж мама буде повторювати: «Допоможи, та допоможи ж мені на кухні! Ніякого результату, і в кого вона така?».

Друга небезпека полягає утому, що якщо ви хочете сформувати чиюсь поведінку, то важливо не говорити про підкріплення, а робити його. Розмови можуть усе зруйнувати. Якщо ви говорите: «Ти одержиш нагороду за те, що поклав білизну в бачок, не куриш, допомагаєш або за щось інше», — ви лише робите підкуп або даєте обіцянку, а не щире підкріплення, закріплення не відбувається.

Щоб досягти результатів, треба формувати поведінку, а не говорити про неї.

Третя можлива помилка — непослідовність у підкріпленні. Наприклад, ви ніколи не дозволяєте дитині дивитися теле­візор після десятої години вечора. Але сьогодні у вас гості, ваш син жалібно просить подивитися кіно, вам не хочеться при гостях проводити виховну роботу, і ви погоджуєтеся, думаючи: «Один раз не страшно!». Навпаки, одного разу саме досить, щоб закріпити рефлекс — проси щось при сторонніх — і обов'язково одержиш. Або інший приклад: мама йде з дитиною по вулиці. Дитина починає випрошувати, щоб мама купила їй морозива. Спочатку мама спокійно відмовляє, потім починає гніватися, можливо, Щире, витончене керування поведінкою, встановлене за допомогою підкріплення, може зробити дитину дисциплінованою. Однак, хто має стати справді дисциплінованим, то це сам вихователь. навіть кричати, лупцювати дитину. Характерно те, що якщо вона хоч раз здасться і після тривалих сцен все ж купить морозива, вона закріпить у своєї дитині певний рефлекс. Цей рефлекс полягає в тому, що бажаного можна домогтися довгим ниттям, випрошуван­ням, дратуванням. Висновок простий — ніколи не заохочуйте ниття дитини задоволенням її прохань. У згаданому прикладі мама двічі могла вчинити правильно. Перший шлях — купити морозиво одразу. Другий шлях — не купити морозива взагалі, якщо були вагомі причини. Спокійно поясніть причини відмови й далі спокійно, але твердо відмовляйте. Це дуже важливо.

Маленькі забіяки, або Як боротися з дитячою агресією

Багато батьків стикаються з проблемою, коли їхня дитина починає битися з однолітками на дитячому майданчику, у дитячому садку або в школі, бити батьків або інших членів сім’ї. І від того, як поводитимуться батьки в такій ситуації, залежить майбутнє ставлення дитини до бійок та інших проявів агресії.

Чим молодша дитина, тим менш усвідомлено вона ставиться до бійки. Вона ще не розуміє, що може заподіяти біль іншому. Спочатку дитина просто пробує вдарити когось в якості експерименту, щоб перевірити реакцію. Якщо реакція на удари завжди одна й та сама, то достатньо декількох разів, щоб дитина зрозуміла – така поведінка є неприйнятною. Але коли мама у відповідь на удар ображається, бабуся розчулюється і сміється, а діти у дворі дають здачі, то дитина не може зрозуміти, яка ж реакція правильна. І повторює свій експеримент знову й знову.

Взагалі, дитина, що б’ється, – це цілком нормальне явище, питання тільки в тому, з якою регулярністю, кого і за що вона б’є. Якщо дитина за допомогою кулаків захищає свою гідність, майно, маленького братика – це цілком допустимо.

Звичайно, батькам не варто заохочувати бійку, потрібно навчити дитину застосовувати силу тільки після того, як вичерпано мирний запас слів і терпіння. Але й забороняти дитині проявляти свою силу і характер теж не варто.

Дитина б’є інших дітей

Ваша дитина б’ється з іншими дітьми в дитячому садку або в школі, на дитячому майданчику. На неї скаржаться інші батьки й педагоги. Найчастіше така ситуація відбувається не на очах у батьків, і з’ясувати хто правий, а хто винен – не так просто.

Для початку важливо зрозуміти, що бійка теж буває різною. Одна справа, якщо дитина сама задирає однолітків і зовсім інше – якщо вона таким чином захищає себе або свого товариша, свої іграшки.

Навчити дитину відстоювати свої інтереси дуже важливо, але при цьому слід пояснити, що бійка – це дуже крайній метод і його, за можливості, слід уникати.

Якщо ви не бачили бійку

Коли бійка відбувається поза зоною вашої уваги, слід розібратися в причинах такої поведінки. Поговоріть з учителем або вихователем, який був присутній при бійці. Тільки робити це потрібно не в присутності дитини. Нехай згодом ваш малюк сам викладе свою версію подій, причому версія ця може дуже відрізнятися від того, якою ситуацію бачать дорослі. У агресії, грубо кажучи, буває тільки дві причини – бажання продемонструвати свою силу або викликати необхідну реакцію. Якщо дитина може помірковано й чітко розповісти про причини бійки, то, найімовірніше, вона має рацію. А ось якщо дитина намагається ухилитися від розмови, відмовчатися, щось вигадати на ходу – вона, напевно, сама відчуває себе неправою або ж просто не надає бійці великого значення.

Якщо бійки трапляються дуже рідко, то вони не повинні викликати в батьків сильного занепокоєння, а якщо ж це переростає у постійну звичку розмахувати кулаками, то діяти потрібно рішучіше.

Якщо дитина бачить інших дітей своїми ворогами, то слід спробувати разом із малюком знайти в однолітках не тільки погані, але і хороші якості. Можна також записати дитину в спортивну секцію, де вона буде давати вихід своїй енергії, наприклад, на боксерській груші.

Ви стали свідком

Якщо бійка сталася на очах батьків дитини, то від їхньої реакції залежить дуже багато. Якщо батьки відразу ж кинуться захищати свою дитину, не розбираючись хто правий, а хто ні, то це зміцнить у малюка віру в те, що він особливий, він кращий за інших і цілком може чинити так, як заманеться. А якщо ж, навпаки, батьки візьмуться соромити і лаяти малюка, то це може допомогти лише на деякий час. Наступного разу дитина не битиметься при батьках, але як тільки вони відійдуть, візьметься за старе.

Тому найкраща лінія поведінки батьків – не втручатися в ситуацію, поки вона не є небезпечною для здоров’я дітей. Якщо діти хочуть пустити в хід палиці або камені, то ці небезпечні предмети слід мовчки відняти, а «розбір польотів» краще відкласти до приходу додому. У момент бійки апелювати до совісті дітей марно. Навіть якщо ви явно бачите, що ваша дитина права, не варто бігти стрімголов її захищати – вона це зробить і без вас, адже при мамі всі діти відразу стають меншими і слабкішими. Якщо ж дитина неправа, і ви почнете під гарячу руку їй це втлумачувати, ви ризикуєте стати ще одним її ворогом, так що крім злоби з боку дитини, ви нічого не доможетеся своїм втручанням.

Для дитини дієвим може виявитися і зауваження від сторонньої людини, наприклад, батька одного з дітей на майданчику або в садку. При цьому не потрібно дуже захищати дитину, коли вона кинеться «під крильце». Важливо сказати щось на кшталт: «Ось бачиш, інші дядьки й тітки теж вважають, що битися погано. Тому вони не хочуть, щоб ти грав тут. Наступного разу вони нас сюди не пустять. Ти ж не хочеш цього?». Якщо дитина неправа, то запропонуйте їй вибачитися перед «жертвою» і помиритися. А якщо дитина відмовиться, прогулянка на цьому повинна закінчитися.

Старший б’є молодшого брата

Якщо старша дитина відчайдушно лупить молодшу – це прояв ревнощів у чистому вигляді. «Його люблять більше, ніж мене, а він ще й мої олівці погриз!» – міркує старший. А тут ще й ви підбігаєте, цілуєте карапуза, старшому ж починаєте дорікати і звинувачувати, тим самим зміцнюючи його думку про те, що його зовсім не люблять. Таким чином, ви не припиняєте, а навпаки – нагнітаєте ситуацію.

Вам слід більше уваги приділяти старшій дитині, щоб вона відчувала себе коханою і потрібною. Усі діти, і великі, і малі, потребують материнської ласки, обіймів, поцілунків. Якщо ж ваш старший виривається і тікає у відповідь на ваші активні прояви ніжності – це ще одна ознака його впевненості в тому, що його не люблять.

У такій ситуації підбиратися до дитини треба дрібними кроками – похваліть її, попросіть щось зробити для вас, принесіть їй з роботи цукерку, показуючи тим самим, що й на роботі думаєте про неї. І не забувайте, що кожна ваша фраза про любов має звучати так: «Я тебе дуже люблю, більше за всіх на світі, і братика твого теж люблю більше за всіх на світі – ви мої дітки і я вас люблю однаково сильно». Це чарівна фраза, яка при щоденному повторенні міцно закріпиться у свідомості дітей.

Рівносильний бій

Якщо у вашій родині б’ються діти, вже здатні відповідати кулаками на кулаки, тут уже йдеться про дитячу війну, а найкращий спосіб припинити війну – це перетворити ворогів на союзників.

Ніколи не порівнюйте дітей, не соромте одного перед іншим, не ставайте суддею – хто правий, а хто винен (діти знають це самі), не просіть старшого поступитися молодшому, не ставайте на бік одного з дітей, не кричіть, намагаючись зупинити бійку. Найкраще – спробувати заспокоїти дітей, переключивши їхню увагу на щось інше – зробіть вигляд, що ви впали і вдарилися, увімкніть гучно музику або навіть занявкайте – все нестандартне відверне дітей від бійки. Якщо ж нічого не допомагає – мовчки розведіть дітей в різні кімнати. А для профілактики практикуйте спільні ігри (крім змагальних), виготовлення різних виробів і малювання картин. Завжди підкреслюйте своє однакове ставлення до дітей.

Дитина б’є батьків

Тут зовсім просто – простежте, як ви реагуєте на її удар. Найчастіше однаково – образилися, заплакали, помирилися, поцілувалися. Саме цього і домагається дитина, для неї це гра, щоб почати яку, треба вдарити улюблену бабусю.

Показати дитині, що така поведінка є неприйнятною, батьки можуть тільки відповідною реакцією. Кричати або плакати практично марно. Адже саме таку реакцію і хоче спровокувати маленький забіяка. Тому якщо дитина вдарила маму, то їй слід твердо і спокійно відвернутися від дитини, вивести дитину в іншу кімнату або самій піти, всім своїм виглядом показуючи, що мама ображена. Якщо при цьому в будинку є ще хтось із членів сім’ї, то він має підійти до «скривдженої» мами і пожаліти її, погладити, повністю ігноруючи дитину. Коли малюк не отримає шоу та уваги до себе, він почне замислюватися.

Також діти можуть битися, якщо дорослі намагаються грубо, без урахування їхніх бажань, змусити щось зробити – з’їсти кашу, одягти шкарпетки або прибрати в кімнаті. У цьому разі варто повністю змінити модель спілкування з дитиною – поміркуйте, чи не занадто ви самі агресивні у ставленні до неї. Пам’ятайте, що ваша агресія, демонстрована словами, криками, покараннями і надмірним контролем, у відповідь викличе теж агресію, найпростіший прояв якої – кулаки.

Навчити дитину не битися і розв’язувати свої суперечки мирним шляхом дуже складно, але цілком реально. Терпіння і міцних нервів усім батькам!