Сайт Кам'янецької школи Новоархангельської селищної ради

Сутність процесу профілактики насильства.

Профілактика насильства – це не лише частина попереджувальної роботи, спрямованої на виявлення й усунення причин та умов агресивної поведінки та насильства , а й система заходів перевиховання і формування особистості.

Виявлення демографії вчинків неповнолітніх засвідчує перехід від порушень шкільної дисципліни , які виражаються в агресивній поведінці при спілкуванні з учителями , однолітками , до фізичного та психічного насильства. Знання взаємозв'язку можливих змін поведінки забезпечує наступний етап профілактики насильства – педагогічно доцільну організацію життєдіяльності дітей і молоді.

У загальному плані педагогічна профілактика насильства щодо неповнолітніх розглядається як попередження подолання негативних проявів у поведінці учнів , формування в них відповідальної поведінки.

Відповідальна (гідна ) поведінка - впевнена поведінка з почуттям власної гідності , яка водночас не виключає такту , проявів любові , турботи про іншого.

Пасивна поведінка – дії , що характеризуються порушенням своїх прав через ігнорування особистісних інтересів; постійне домінування бажань та думок інших над власними переконаннями та потребами; розповіді про свої потреби невпевнені , із почуттям провини перед іншими; не висловлювання свої думок та переконань.

З пасивною поведінкою підлітки реально не управляють своїм життям.

Вони дозволяють іншим приймати рішення за них. Пасивні підлітки бояться розчарувати інших. Вони почуваються безпорадними ,безпомічними.

Поведінка агресивна – одна із форм реагування на різні несприйнятливі у фізичному і психічному відношенні життєві ситуації , що спричиняють стрес , фрустрацію та інші стани. Супроводжується емоційними станами гніву, ненависті , ворожості. Агресивні дії можуть спрямовуватись особою проти самої себе і набувати форми ауто агресії , що виявляється в актах самоприниження , самозвинувачення аж до самогубства.

Агресивні підлітки висловлюють свої думки , переконання , почуття , порушуючи права інших. Вони поводяться зверхньо , принижуючи інших , знаходячи їхні вразливі сторони.

Профілактична робота будується на базі вивчення причин відхилень у поведінці, планування – на основі педагогічної діагностики і прогнозування з урахуванням специфіки навчального закладу , рівня розвитку колективу; необхідності залучення «дітей ризику» до різноманітної діяльності , участі громадських організацій ,використання індивідуального підходу в профілактиці насильства; координації взаємодії школи і сім ї.

Педагоги ,відмічаючи зростаючу кількість насильства щодо учнівської молоді, усвідомлюють, що насильство – комплексне явище, зумовлене впливом соціально-економічних, психолого-педагогічних, медико-біологічних фактів. Педагогічним працівникам доцільно звертати увагу на ознаки, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров'я та розвитку дитини. Зокрема до таких ризиків, можна крім іншого віднести ситуації, коли батьки або особи, які їх замінюють:

· не цікавляться навчальною діяльністю дитини, вихованням в дошкільному навчальному закладі (не відвідують батьківських зборів, не контактують з педагогами закладу, не готують дитину до участі у позаурочних та позашкільних заходах);

· під час відвідування навчального закладу перебувають у стані алкогольного сп'яніння або під дією наркотичних речовин. Наявні повідомлення дітей, осіб, знайомих із сім'єю, про факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів;

· систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей;

· ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров'я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків;

· не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини);

· мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров’я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини;

· не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров’я;

· жорстоко поводяться з членами сім'ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами;

· допускають перебування в помешканні, де проживає дитина, сторонніх осіб, схильних до вживання алкоголю, наркотичних речовин;

· не забезпечують дитину кишеньковими коштами;

· перекладають відповідальність за догляд за молодшими дітьми на інших.

Діти мають:

· знижену здатність контролювати свою поведінку;

· демонстративну хоробрість;

· агресію стосовно інших дітей або дорослих;

· ознаки бродяжницва;

· бажання і змогу перебувати у вечірній і нічний час на вулиці без супроводу дорослих, відвідувати комп’ютерний клуб.

НАСИЛЬСТВО В ШКОЛІ

Шкільне насильство - це вид насильства, при якому має місце застосування сили між дітьми або вчителями стосовно учнів, і в нашій культурі - украй рідко учнями стосовно вчителя. Шкільне насильство поділяється на емоційне й фізичне.

Лемі Нудьзі визначає емоційне насильство як вчинене відносно учня й учителі діяння, що спрямоване на погіршення психологічного благополуччя жертви.

Емоційне насильство викликає в жертви емоційну напругу, принижуючи її й знижуючи її самооцінку.

Види емоційного насильства:

· глузування, присвоєння кличок, нескінченні зауваження й необ'єктивні оцінки, висміювання, приниження в присутності інших дітей й ін.;

· відторгнення, ізоляція, відмова від спілкування з жертвою (з дитиною відмовляються грати, займатися, не хочуть із ним сидіти за однією партою, не запрошують на дні народження й т.д. )

Під фізичним насильством мають на увазі застосування фізичної сили стосовно учня, однокласникові, у результаті якого можливе нанесення фізичної травми.

До фізичного насильства відносяться побиття, нанесення удару, потиличники, псування й відібрання речей й ін. Звичайно фізичне й емоційне насильство супроводжують один одного. Глузування й знущання можуть тривати тривалий час, викликаючи в жертви тривалі переживання.

ХТО НАЙЧАСТІШЕ СТАЄ ЖЕРТВОЮ ШКІЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА?

Жертвою може стати будь-яка дитина, але звичайно для цього вибирають того, хто слабкіше або якось відрізняється від інших. Найбільше часто жертвами шкільного насильства стають діти що мають: фізичні недоліки, особливості поведінки, особливості зовнішності, погані соціальні навички, страх перед школою, відсутність досвіду життя в колективі (домашні діти), хвороби, низький інтелект і труднощі в навчанні.

ХТО НАЙЧАСТІШЕ СТАЄ НАСИЛЬНИКОМ У ШКОЛІ?

Діти, виховані в умовах материнської депривації (тобто у грудному віці не одержали достатньої любові, турботи, діти з несформованою прихильністю до батьків й "соціальні сироти"), останні схильні до більшого насильства, ніж діти, що виховуються в нормальних родинах. Олверс приділив увагу сімейним факторам, що провокують формування в дитини насильницьких рис особистості. На його думку, більший ризик піддатися насильству виявляється в дітей, які походять із наступних родин:

1.Неповні родини. Дитина, що виховується батьком - одинаком, більше схильна до застосування емоційного насильства стосовно інших дітей; Причому дівчинка в такій родині частіше буде застосовувати до іншим емоційне насильство, чим хлопчик.

2.Родини, у яких у матері відзначаються негативним відношенням до життя. Матері, негативно настроєні до світу й школи дитини, звичайно не бажають співробітничати зі школою. У таких випадках матері схильні виправдувати насильство як природну реакцію на спілкування з "ворогами".

3. Владні й авторитарні родини. Виховання в умовах домінуючої гіперпротекції характеризується безумовним підпорядкуванням волі батьків, тому діти в таких родинах найчастіше задавлені, а школа служить каналом, куди вони вихлюпують придушені внутрішньо гнів і страх.

4. Родини, які відрізняються конфліктними сімейними відносинами. У родинах, де дорослі часто сваряться й лаються, агресивно самостверджуючись у присутності дитини, працює так названа "модель навчання". Діти засвоюють і надалі застосовують її в повсякденному житті як спосіб справлятися із ситуацією. Таким чином, одна модель поведінки може передаватися з покоління в покоління як сімейне прокляття. Сама по собі тривожна атмосфера родини змушує дитини захищатися, поводитися агресивно. У таких родинах практично відсутня взаємна підтримка близькі відносини. Діти з родин, у яких практикується насильство, оцінюють насильницькі ситуації інакше чим інші діти. Наприклад, дитина, що звикла до насильницької комунікації що гаркає й підвищує тон; оцінює його як нормальний. Отже, у покрикуванні й побоях, як з боку вчителя, так і з боку дитини, вона не буде бачити нічого поганого.

5. Сім’ї з генетичною схильністю до насильства. У дітей різна генетична основа толерантності стресу. У дітей з низькою толерантністю до стресу виявляється більша схильність до насильницьких дій.

Крім того, низька успішність також є чинником ризику прояву насильства. Дослідження показали, що гарні оцінки по предметах позитивно корелюють (прямо зв'язані) з більше високою самооцінкою. Для хлопчиків успішність у школі не настільки значима й у меншому ступені впливає на самооцінку Для них більш важливо бути успішним у спорті, позашкільних заходах, походах й ін. видах діяльності. Невстигаючі дівчинки мають більший ризик прояву агресії стосовно однолітків, ніж хлопчики з поганою успішністю.

Культурна людина в конфліктній ситуації

Елементи незгоди, навіть насилля (критики, суперечки, гніву, образи) у житті неминучі. Жодного разу не висловити своєї образи, не вилаятись — практично неможливо. Але і в такому стані слід пам'ятати про гідність і недоторканість особистості, а отже, про заборону на лайку. Слід пам'ятати, що в житті трапляються ситуації, коли чиїсь погляди, думки, життєві позиції не збігаються. Тоді слід спробувати поставити себе на місце іншого, не забувати про гумор і жарт, але не насміхатись, не зловживати іронією

(Ф. Ніцше порівнював іронічну людину з собакою, яка кусає і одночасно махає хвостом), тобто поводитись, як культурна людина. А як бути, якщо співрозмовник агресивний? Для такого випадку існують ефективні способи взає, підбивати підсумок тому, що почули, робити рефлексивні зауваження, показуючи, що ви розумієте його стан. Якщо агресивний співрозмовник відчує, що до його потреб ставляться з повагою і не відповідають агресією на агресію, то стане менш войовничим і запальним.модії. Агресивному співрозмовнику слід дати виговоритись, при цьому варто підтримувати постійний контакт очей, не переривати його, не давати порад