Насильство над дітьми в сім ї як проблема суспільної моралі

Насильство – це спосіб, що забезпечує панування, владу людини над людиною; примус, що відбувається всупереч волі того, проти кого він спрямований; зазіхання на свободу людської волі. А жорстоке ставлення – усі форми фізичного чи психологічного насильства, вчинення побоїв чи образ, неуважне чи недбале ставлення.

Відповідно до українського законодавства, під жорстоким ставленням розуміють безжалісні, грубі дії, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу , житла тощо), принижують людську гідність, завдають емоційної шкоди шляхом зумисних дій, а також недбалим ставленням батьків, вихователів чи інших осіб, що шкодить розвитку дитини.

Існує Закон України « Про захист суспільної моралі». Питаннями насильства займаються спеціалісти Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, які мають справу з матеріалами щодо сексуального насильства над дітьми.

Не менш травмуючи ми є наслідки опосередкованого психологічного насилля, якого повно в сучасному інформаційному просторі. Неконтрольована мережа Інтернет з величезною кількістю порно сторінок, що з являються на будь-якому сайті; дитячі комп’ютерні ігри, орієнтовані на жорстокість і насильство; спокуса ігрових автоматів на кожному кроці; реклама алкоголю та тютюну; продаж еротичних журналів на розкладках та в кіосках без обмежень; приклад «вільного» життя безпритульних дітей на вулицях з клеєм у руках; різноманіття молодіжних субкультур, які часто спричиняють конфлікт між молоддю та суспільством, - усе це негативно впливає на формування особистості та світогляду майбутнього українського громадянина.

Наша держава на законодавчому рівні регулює створення необхідних правових, економічних, організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.

2003 року Законом «Про захист суспільної моралі» визначено органи, що здійснюють у межах своєї компетенції державний нагляд і контроль у цій сфері. Одним з них є Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. Її основними завданнями є координація розробки концепції захисту суспільної моралі, розробка засад державної політики з обігу продукції сексуального характеру та регулювання відповідних відносин; аналіз процесів і тенденцій, що відбуваються у сфері захисту суспільної моралі, розробка рекомендацій для органів державної влади та місцевого самоврядування з їх правового регулювання; контроль за дотриманням чинного законодавства України у сфері суспільної моралі.

Насилля в сім ї: види, наслідки, шляхи подолання

У нашій свідомості поняття сім ї асоціюється з безпечною територією, на якій відчуваєш себе комфортно й спокійно, де панує любов і злагода, де можна сховатися від загроз оточуючого світу. Але життя показує, що реальна ситуація в сім ї може бути далекою від такої ідилії. Сім я, на жаль, може бути місцем прихованих, а інколи й явних трагедій. Місцем, де панує жорстоке насилля.

Насилля – це дії, які чиняться однією (або декількома) особами й характеризуються такими ознаками: здійснюються свідомо, спрямовані на досягнення певної мети; завдають шкоду (фізичну, моральну, матеріальну тощо) іншій особі; порушують права й свободи людини; той, хто здійснює насилля, має значні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо), це унеможливлює ефективний захист жертви насилля.

Часто насилля – не окремий акт, а тривалий процес при якому встановлюється специфічна система взаємин між насильником і жертвою насилля.

Домашнє насилля – це певні свідомі дії одного члена сім ї стосовно іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім ї як громадянина та завдають шкоду його фізичному, психічному або моральному здоров ю, а також розвитку дитини.

Форми домашнього насилля:

фізичне (побиття, тілесні пошкодження, позбавлення волі, житла, їжі, одягу тощо);

сексуальне (зазіхання одного члена сім ї на статеву недоторканість іншого члена сім ї);

психологічне (дії, спрямовані на свідоме приниження одним членом сім ї гідності іншого члена сім ї; дії,які ображають, викликають страх, емоційну невпевненість у собі);

економічне (порушення прав, інтересів члена сім ї, пов’язане з позбавленням або обмеженням його майнових прав).

Загальноприйнятий факт, що страждання дітей можуть породжуватись лише бідністю, хворобами або війнами. Але в наш складний час, коли соціально-політичні та економічні умови життя характеризуються нестабільністю, проблеми дитинства набувають особливої гостроти.

І якщо раніше, в основному спостерігались прояви фізичного і психологічного насилля, то сьогодні значне місце в насильницьких діях у сім’ї займає сексуальне насилля.

Окремої розмови потребує тема дитячої праці. Дітям в Україні безробіття не загрожує. За даними соціологічних досліджень станом на 2002 рік майже 350 тис. українських дітей змушені працювати, часто, утримуючи за зароблені гроші власних батьків, братів, сестер.

Залучення дітей до домашнього господарства без врахування віку дитини та психофізіологічних особливостей розвитку часто межує з насиллям, оскільки впливає на здоров я дитини.

Підлітки, особливо молодші (5-6 клас) потребують такого режиму праці ( як фізичної так і розумової), який би дав можливість уникати різноманітних перевантажень.

Нерідко діти стають свідками насилля в сім ї, часто по відношенню до матері. На жаль, більшість жінок не вживають ніяких заходів щодо припинення насилля.

Ознаки, які характеризують дітей із сімей, де є насилля:

Діти відчувають страх. Він може виявлятися у різних формах: від пасивності до насильницької поведінки.

Помешкання, в якому вдаються до насилля, викликає в дитини страх. Адже вона не знає, коли й наскільки сильним буде наступний спалах насилля.

Вразливість та відсутність контролю над ситуацією є причиною впертості, відмови спілкуватися, агресивних вчинків.

Спостерігаючи за практикою насилля в сім ї, діти доходять висновку, що насилля – це спосіб, яким дорослі вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показував цим дітям, як слід говорити про свої почуття, вони часто не розуміють своїх переживань та відчуттів, не знають , як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Багато дітей втягуються в боротьбу батьків. Вони відчайдушно хочуть припинити родинне насилля та конфлікти. Діти можуть відчувати відповідальність за проблеми своїх батьків, думати, що вони, діти, є причиною розладу в сім'ї.

Багато дітей втягуються у конфлікт, намагаючись захистити матір від побоїв. Дитина відчуває гнів до свого батька за те, що він завдає болю матері. Деякі діти можуть виступати проти того, що їхні матері слабо протидіють та згоджуються з насиллям.

Життя в таких сім’ях дуже напружене. Постійний стрес, може спричинити в дітей смуток, розчарування, неврівноваженість навіть за незначних труднощів.

Багато матерів не хочуть травмувати своїх дітей і намагаються приховати акти насилля. Інші – виправдати батьків. Діти відчувають переживання матері, але не розуміють його причину. Дитина, яка бачить матір в синцях, доходить висновку, що бути любимим, означає відчувати фізичний біль, починає думати, що вона також заслуговує побиття.

У конфліктних сім’ях у дорослих мало сил залишається на виховання, виявлення любові та піклування про своїх дітей – почуття занедбаності та обділеності, непотрібності.

Діти можуть одночасно любити і ненавидіти своїх батьків.

У більшості сімей, в яких вдаються до насилля, факт насилля не обговорюється відкрито. Батьки дають зрозуміти дітям, що не слід говорити про сімейну ситуацію в школі або друзям. Це посилює емоційне напруження дітей.

У статті 19 Конвенції про права дитини йдеться про зобов’язання держави, що прийняла цю конвенцію, вживати всіх необхідних заходів щодо охорони дитини від усіх форм насилля, образ чи брутального ставлення з боку батьків,опікунів чи піклувальників.

І ВСЕ Ж, ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ?

Проблема насильства над дітьми прихована від суспільства і, на перший погляд, цієї проблеми не існує, але джерела всіх суспільних проблем варто шукати саме в родині. Ситуація, коли насильство в родині є буденністю, припустимим стандартом поведінки, є неприйнятною й небезпечною для майбутнього всіх нас. Шкода, якої завдає домашнє насильство, не обмежується рамками однієї родини й конкретно взятою дитиною. Діти, засвоюючи насильницьку поведінку батьків, переносять її в суспільство. Домашнє насильство є однією з головних причин появи безпритульних, алкоголіків, наркоманів, вона призводить до зростання злочинності. Усе це підштовхує нас до висновку: родина є основою суспільства й має перебувати під особливим захистом держави. Влада, органи освіти та медицини, громадські організації повинні об'єднати зусилля у профілактиці і усуненні насильства й спільно виробляти механізми протидії цьому явищу:

Привертайте суспільну увагу: говоріть про це з колегами, виступайте в засобах масової інформації.

Повідомляйте у відділи у справах сім'ї та молоді, служби у справах неповнолітніх, у міліцію про відомі вам факти жорстокого поводження з дітьми.

Виступайте на зборах і розказуйте батькам про неприпустимість насильства над дитиною, про негативні наслідки цього явища, про відповідальність за здійснення насильницьких дій, про варіанти ненасильницького виховання.

Знайте й повідомляйте іншим номери телефонів чергової частини міліції на вашій території.

Консультуйте дітей, говоріть про неприпустимість порушення їхніх прав, жорстокого поводження з ними. Запевніть, що їм можна допомогти.

Поширюйте контактні телефони, адреси й інформацію про організації та служби, які допомагають жертвам насильства.

Навчайте дітей неконфліктних способів взаємодії та вирішення проблем, розказуйте про їхні права і як їх відстоювати (у цьому вам може допомогти співпраця з різними громадськими організаціями).

Встановіть пошту довіри з питань домашнього насильства у вашому навчальному закладі.

Залучайте фахівців різних служб і організацій до спільної роботи

ЩО МОЖНА Й ПОТРІБНО РОБИТИ ЯКЩО У ВАШІЙ РОДИНІ ВІДБУЛОСЯ НАСИЛЬСТВО?

Якщо факти насильства стали повторюватися, не варто вірити у те, що це припиниться, необхідно припиняти насильницькі дії. Звернення за допомогою — це не малодушність, а вихід із важкої ситуації. І якщо ви зважилися на цей вчинок — перше, що необхідно зробити — це написати заяву для розгляду за місцем проживання у відділ у справах сім'ї та молоді, після чого цю заяву розгляне служба дільничних інспекторів міліції. Можна також звернутися із заявою безпосередньо до правоохоронних органів.

У випадку, коли заява стосується неповнолітнього або недієздатного члена родини, її можна написати до служби у справах неповнолітніх, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх або орган опіки й піклування (навчальні заклади, установи охорони здоров'я, центри соціальних служб для молоді також приймають заяви, але потім їх все одно передають у службу у справах неповнолітніх або в кримінальну міліцію у справах неповнолітніх).

У заяві зазначте:

Прізвище, ім'я, по батькові.

Місце проживання потерпілого від насильства в родині або члена родини, щодо якого існує реальна погроза насильства.

Інформація про те, ким вчинене насильство в родині, час, місце й обставини його здійснення.

Характер насильницької дії: психологічний (моральне приниження), фізичний (побої), сексуальний (спроба або власне зґвалтування). Дані про особисте життя та інша інформація, що стосується потерпілого і вказується в заяві, не підлягає розголосу.

Заяву одразу після надходження у відділ у справах родини й молоді реєструють у журналі обліку заяв. Якщо заява надійшла у службу дільничних інспекторів міліції й кримінальної міліції у справах неповнолітніх, її повинні зареєструвати в журналі обліку заяв про злочини.

Заяву мають розглянути у триденний термін. Якщо для ухвалення рішення необхідне з'ясування невідомих фактів, то заяву розглядають протягом 7 календарних днів.

Відділ у справах сім'ї та молоді відповідної ради надає психологічні, юридичні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, інформаційні й інші послуги потерпілим від насильства в родині та членам родини, щодо яких існує реальна погроза, якими вони можуть скористатися за допомогою центрів соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді та спеціалізованих установ, а якщо буде потреба, направляє їх у спеціалізовані установи для потерпілих від насильства в родині (кризові центри, притулки, центри медико-соціальної реабілітації).